Покупка Продажа НБУ
USD 36.56860 37.45318 36.56860
EUR 35.60000 37.45318 35.66540

Наталія Васильєва: Книги, що зараз побачили світ, редагувались під обстрілами

Наталія Васильєва – харків’янка, засновник видавництва «Відкриття» та співзасновниця проєкту «Харків: люди, події, дати». Нині – живе і працює в Івано-Франківську. Видає українські книги, які редагувались під обстрілами. Відкриває нових авторів, які вже ніколи не писатимуть російською. Наталія впевнена – Перемога змінить українську літературу назавжди, ці процеси вже почались.

 «Я – українська письменниця, мене можуть за це вбити»

Яким було для Вас 24 лютого?

Я прокинулась від вибухів. Відчувала, як тремтить скло у вікнах, і було видно, як стріляють по нам з артилерії. Я одразу зрозуміла, що це – війна, і це - надовго. Спочатку не хотілось вірити, був шок. Але я розуміла, що це справжня велика війна, з усіма наслідками, вбивствами, насиллям, несправедливістю. У Харківській області ми прожили 3 тижні у родичів на відстані 30 км від кордону. Я казала чоловікові: «Ти розумієш, що буде, якщо тут буде окупація? Я – українська письменниця, яка видає українські книжки. Мені - хана! Я молода жінка у якої мала дитина - це реально смертний вирок!» Мені не вірили, казали: «Та кому ми потрібні?» А за кілька тижнів була Буча, і світ дізнався, на що вони спроможні! Було дуже страшно, коли звільнили Київщину і відкрились всі ці вбивства, зґвалтування. Для мене це дуже болюче. Я зазнала спроби насилля в підлітковому віці і страшенно боюсь бути зґвалтованою. Я знаю як це – коли тебе торкаються без твого дозволу. Після Бучі в мені все закам’яніло. І коли читаєш про Вінницю, про Краматорськ – тобі просто ще більш боляче, тебе вже не розриває на шматки.

 Як вдалось опанувати емоції і вирівняти їх?

Було, з одного боку, заціпеніння, а з іншого – рішучість. У мене була мета: врятувати себе і свою родину. Спочатку було це відчуття, коли ти боїшся за власне життя, а потім, за кілька місяців, приходить розуміння того, що ти – вижив, що ти не помреш, принаймні зараз. Емоційні гойдалки постійно. І це - нормально. Те, чого не варто робити, але я робила, – це такі собі маркери часу: « Влітку я буду вдома». Ні, я не вдома. «1 вересня будемо в Харкові» Ні, я не в Харкові. Дуже допомагає рутина, але все одно постійна тривожність фоном.

  Як сприйняв війну Ваш син?

Він дуже налякався, навіть захворів через нервування. Син зрозумів, що його можуть вбити. Що може бути гірше для 6 річної дитини? Це дуже страшно! Хоча ми його не лякали, просто попросили посидіти в ванній. Він обіймав мене вночі і питав: «мамо, а по нам стрельнуть?» «Ні, кажу, синочку, не стрельнуть». Але йому знадобилось 3- 4 місяці на те, щоб перестати боятися. Він питав про наш «домік «53», чи вціліє він? Кажу: «Я не можу тобі обіцяти». Він заплакав. А як я йому пообіцяю? Ми на Салтівці жили. Як я дивитимусь йому в очі якщо туди прилетить?
Головне для мене зараз - казати, що я його люблю і зробити його життя схожим на те, яким воно було до повномасштабного вторгнення. Садочок, спілкування, друзі, динозаври…
Літеру «V» виправлено

  Вам довелось через ворожу символіку змінити назву видавництва «Літера V»?

Я довго вагалась, тому що вже багато ресурсу в цю назву вклала. Але мене нудило від літери V після вторгнення. А потім прийшло слово «Відкриття». Це був момент самоідентифікації і розуміння того, що саме ми робимо – ми дійсно відкриваємо авторів.

 Ви продовжуєте працювати під час війни? .

Одна зі співробітниць видавництва жила на Холодній горі. Почався обстріл, я написала їй. Вона відповідає: «Нас обстрілюють, а я читаю «Лотову жінку» і плачу». Це книга про події в Дебальцево в 15-у році.

Я кажу: « Ти не мусиш її читати!» А вона каже: «Я мушу! Тому що тепер я переживаю все це на собі!»

І я ніколи не забуду її слова! Так сталось, що ця дівчина теж опинилась у Франківську і ми вирішили, що будемо далі працювати. В роботі тоді були дві книжки, обидві ми вже видали. Зараз у нас 127 рукописів, які ми маємо розглянути до грудня. Щодо роботи видавництва не було сумнівів ні секунди, бо ми видаємо сучасні українські книжки. Що може бути більше на часі для країни, в якій іде війна як не книжки людей, які проживають це?

З української літератури зникне російська мова

  Чи змінить ця війна українську літературу?

Війна почала впливати на літературу з першого дня. Тому що емоції, які ми прожили, які ми маємо – вони записані в кожне наступне покоління, в нашу ДНК. Якщо ти жив в 22-му році - ти знаєш що таке війна. Це треба прийняти. І зрозуміти, як говорити з дітьми про війну надалі. Що це - велике горе, але і під час війни ми любили, сміялися, підтримували, говорили хороші слова.
Що точно буде - остаточне відкидання комплексу меншовартості. Також не буде російської мови. Не буде текстів російською, а якщо будуть – то вони будуть перекладені, і це дуже тішить.

 Післявоєнна література буде важчою емоційно?

Колись у мене спитали, що я б хотіла видати. Я відповіла: «Класну, легку історію». Не примітивну, а саме легку. Але її не буде дуже довго! Тому що легкі історії пишуться, коли є кілька десятків років відносної стабільності і затишку. Як наш сучасник може написати легку історію, якщо він пережив розвал СРСР дефолт, кризи, війну 14-го, війну 22-го. Ми назавжди залишимось тими, хто вижив. Тому що ми всі були на межі смерті, всі до єдиного, не має значення, людина живе в Закарпатській області чи на Луганщині – всі могли померти. І коли людина розуміє, що вона вижила, у неї з’являється цей ресурс - бачити світ. Друга Світова дала нам багато геніальних історій. І я очікую, що вони будуть і тепер. Такі події завжди є імпульсом для величезних звершень . Але перед цим ми обов’язково наплачемось. Перелічимо імена загиблих і віддамо їм шану, розкажемо своїм дітям і іншим людям історію війни, історію сімей, історію свого роду.

Зараз до України прикута увага всього світу. Чи змінився попит на українську книгу за кордоном?

Були надії у наших видавців, що на хвилі цікавості до всього українського з’явиться інтерес до українських книжок. Деякою мірою так і є. Проте варто пам’ятати, що ми для інших – лише країна , яка зараз воює за всіх. Щоб цікавитись нашими книжками – треба знати контекст, в якому ці книжки були написані, і цікавитись українським літературним процесом взагалі. В Європі недостатньо людей, які були б компетентні в тому, що відбувається на українському літературному ринку, серед тих, хто обиратиме, що купити у нас для перекладу у своїй країні. Але, я думаю, цікавість зростатиме і тема України буде актуальною, тому що це буде країна яка перемогла.

Як Ви ставитесь до «масового вигнання» російських авторів з українського літературного простору?

Є певні дії країни- агресора, і є певна наша відповідь, як країни, яка захищається. Якщо є така міра захисту, як українізація, – добре, це реакція захисту, і вона завжди більш активна, ніж природні історичні процеси. Коли організм захищається від вірусу він підіймає температуру. Що більше агресії-то вища температура.

Коли мова заходить про сучасних українських авторів, люди називають Жадана, Карпу і – починають згадувати. Рідко коли називають більше 5 імен. При тому, що цікавість до української книги зростає. Чому український читач майже не знайомий з українським письменником?

Україні з відновленою Незалежністю всього 30 років. Для літературного процесу - це дуже мало. Ті люди, які всі ці 30 років вже були письменниками – вони народились в Радянському Союзі. І це – вагомий бекграунд, який накладає відбиток на творчість. До того ж українська література була недостатньо зрілою, щоб задовольнити читача на всіх рівнях. Наприклад, у нас бракувало якісного детективу, крутого горору. Крім того, на ринку було засилля російської книжки, вона давила кількістю, піратством, багато книжок були надруковані без вихідних даних, було видно, що вони тупо заробляють на копіях. Законодавчо це не регулювалось. Тому раніше на ринку була така політика: хто більше виставив на лоток- той більше продав. Панували видавництва-гіганти, вони не поспішали видавати українських авторів, тому що простіше було купити пару бестселерів і випускати їх, як пиріжки. На фоні цього буйним квітом розцвів самвидав. А що там видавалось - одному Богу відомо. І ось читач, який має альтернативу: український самвидав в поганій якості або якась класна перекладна книжка – він робить автоматичний вибір, і шансів у української книжки за таких умов було небагато. Зараз, з одного боку купують менше книжок, тому що хтось без ресурсів, хтось переселенець і не має дому, а з іншого боку, якщо вже купують – то частіше купують українське, тому що хочуть підтримати українських авторів.

Головне в бізнесі – вміти відновлюватись

Зараз багато підприємців, намагаючись зробити рестарт, впадають в апатію, опускають руки. Як вважаєте, чому це відбувається?

Вони або не мають ресурсу, або не мають місії. Якщо у людини є місія , яка закриває собою певну значну потребу суспільства – цей бізнес виживе і буде вирішувати задачі, які з’являються, знову і знову. Якщо він має в основі місію – він буде гнучким і життєздатним. І ще - в креативному бізнесі існує поріг входу. З’являється на ринку новий гравець, а інші такі: «ну подивимось, чого він вартий». Ти або грошима цей поріг перевалюєш, вкладаючи у свій товар та/ або презентацію себе, або авторитетом. Часто люди готові до фінансових труднощів, а не до кризи авторитету.
 Як знайти в собі сили почати бізнес спочатку?

Коли людина каже, що не готова- я можу лише підтримати. Тому що казати: «Давай! Ти зможеш!» - це неправильно. Людина нічого не зможе, якщо у неї реально немає сил. Ми цим її примусимо на ривок, на якому вона втратить все. Бізнес – це не про швидкий результат. Людина, яка не зможе відновлюватись – не зможе товктись в ступі півроку, без результату. На це треба багато сил і ресурсу. Що робити? Людина має бути комунікативною, вийти з мушлі, шукати підтримку і однодумців. Хоча б у тому ж Фейсбук. І коли буде психологічна підтримка і фінансовий ресурс - лише тоді пробувати. Головне визнати: «я не маю ресурсу зараз». Ні в якому разі не рвати жили!

Кривава імперія впаде

 Як Ви думаєте, яким буде Харків після Перемоги. Чи безпечно буде в ньому?

Я маю відчуття, що Харків відновиться дуже швидко. Мені жити в Харкові буде безпечно. Якщо 24-го лютого нас захистили - то що казати про час, коли ми маємо новітнє озброєння. Я буду вдячна нашим захисникам довіку за те, що вони захистили мене і мою дитину.

А після нашої Перемоги в Росії буде така жопа, що їм не те, що наступати – їм би своє розгребти. Коли імперії падають – країну довго судомить. Війни, які Росія починає – це спроби втримати свій імперський статус. Я не бачу іншого виходу для Росії, окрім як упасти. Це кривава імперія, яка в 21 столітті не має існувати!

Автор: Інна Дуднік

 

Интересное

Бизнес-стиль

Признаки того, что вы становитесь теткой

Худшее, что может случиться с женщиной, — это превращение в тетку. Потому что тетка — это такой монстр, рядом с которым невыносимо находиться дольше пяти минут

Что было в косметичке у Евы

Каким был древнеримский эпилятор? Чем осветляли волосы в античности? Кто придумал тушь для ресниц? Выставка в Бонне рассказывает об истоках традиции прихорашиваться.

Костюмы в стиле «Чикаго»

Коктейль из роскоши и гламура с легким оттенком опасности.